Search
Nederlands
Nederlands
Wegens COVID-19 en verstoring van de internationale postdienst hebben
wij onze 'Gratis Boekendienst' tijdelijk opgeschort.
In het licht van deze situatie kunnen we u de boeken momenteel niet opsturen.
Bid dat deze pandemie spoedig zal eindigen en dat de postdienst wordt hervat.

Preken

Тема 2: Закон

[2-1] Якщо ми робимо речі за Законом, чи може це нас врятувати? (Луки 10:25-30)

Якщо ми робимо речі за Законом, чи може це нас врятувати(Луки 10:25-30)
«І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути? Він же йому відказав: Що в Законі написано, як ти читаєш? А той відповів і сказав: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе. Він же йому відказав: Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити. А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: А хто то мій ближній? А Ісус відповів і промовив: Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його.»
 
 
Яка найбільша проблема людини?
Вони живуть з багатьма помилковими ілюзіями.
 
Луки 10:28, «Роби це, і будеш жити».
Люди живуть з багатьма помилковими ілюзіями. Здається, що вони особливо вразливі в цьому плані. Вони здаються розумними, але їх легко обдурити й вони не підозрюють про свої злі сторони. Ми народжуємося, не знаючи себе, але все одно живемо так, ніби ми знаємо. Оскільки люди не знають себе, Біблія говорить нам, що ми грішники.
Люди говорять про існування власних гріхів. І вони не здатні робити добро, але вони занадто схильні характеризувати себе як хороших. Вони хочуть похвалитися своїми хорошими справами й похизуватися. Вони кажуть, що вони грішники, але поводяться так, ніби вони дуже добрі.
Вони знають, що в них немає ні добра, ні здатності робити добро, але вони намагаються обдурити інших, а іноді навіть обдурити себе. «Давай, ми не можемо бути зовсім злими. Всередині нас має бути щось хороше».
Тому вони дивляться на інших і кажуть собі: «О, Боже! як би я хотів, щоб він цього не робив. Для нього було б краще, якби він цього не зробив. Йому було б набагато краще, якби він говорив так. Я думаю, що краще проповідувати Євангеліє таким чином. Він був відкуплений раніше за мене, тому я думаю, що він повинен поводитися як людина, яка була відкуплена. Я тільки недавно був відкуплений, але якщо я дізнаюся більше, то буду робити набагато краще, ніж він».
Вони гострять ножі у своєму серці. «Ти просто почекай. Ти побачиш, що я не такий, як ти. Ти думаєш, що зараз ти випередив мене, так? Ти просто чекай. У Біблії написано, що ті, хто прийшли останніми, стануть першими. Я знаю, що це стосується мене. Зачекай, і я тобі покажу». Люди обманюють себе.
Навіть якщо він робив би речі так само, якби опинився на місці цієї людини, він все одно судить його.
На запитання, чи є у людей здатність творити добро, більшість відповідає, що ні. Але у них є ілюзія, що вони самі мають здатність. Тому вони дуже стараються, аж поки не помруть.
Вони думають, що в їхніх серцях є «добро», що вони здатні творити добро. Вони також думають, що вони самі достатньо хороші. Незалежно від того, як давно вони відродилися, навіть ті, хто досягнув більшого прогресу в служінні Богу, думають: «Я можу зробити те і те для Господа». 
Але якщо ми виключимо Господа з нашого життя, чи дійсно ми можемо робити добро? Чи є добро в людстві? Чи може він жити, роблячи добрі справи? Людські істоти не мають здатності творити добро. Щоразу, коли люди намагаються щось зробити самі, вони грішать.
Деякі відштовхують Ісуса після того, як їх викуплено, і намагаються творити добро самостійно. В кожному з нас немає нічого, крім зла. Ми можемо лише практикувати зло. Самі по собі (навіть ті, хто був спасенний), ми можемо тільки грішити. Це реальність нашої плоті.
 
Що ми завжди робимо? Добро чи зло?
Зло
 
У нашій книзі хвали «Хвала Господу» є пісня, яка звучить так: «♪Нікчемне тіло, яке робить помилки без Ісуса, без Тебе я як корабель без вітрил, що пливе по морю♪». Без Ісуса ми можемо лише грішити. Ми праведні лише тому, що були спасенні. Насправді ж ми є злими.
Апостол Павло сказав: «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню» (До римлян 7:19). Якщо людина з Ісусом, то це не має значення. Але коли йому нічого спільного з Ним, він намагається робити добро перед Богом. Але чим більше він намагається, тим більше виявляє, що практикує зло.
Навіть цар Давид мав таку ж природу. Коли його країна була мирною та що процвітає, одного вечора він піднявся на дах, щоб прогулятися. Він побачив спокусливу картину і закохався в чуттєву насолоду. Яким же він був, коли забув Господа! Він був справжнім злом. Він убив Урію і забрав його жінку, але Давид не бачив у собі зла. Він виправдовував свої вчинки. 
І одного разу до нього прийшов пророк Натан і сказав «І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий. У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої. (Багач мав дуже багато отар і стад – NKJV). А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка. І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов...» (2-а Самуїлова 12:1-4). 
Давид сказав: «Чоловік, який зробив це, конче помре!» Його гнів сильно розлютився, тож він сказав: «Він мав так багато свого, що без сумніву міг би взяти одне зі своїх. Але він забрав єдине ягня бідняка, щоб приготувати їжу для свого гостя. Він повинен померти!» І Натана сказав йому: «Ти той чоловік!» Якщо ми не йдемо за Ісусом і не йдемо з Ним, навіть народжені згори можуть бути такими.
Це однаково для всіх людей, навіть для вірних. Ми завжди спотикаємося, чинимо зло без Ісуса. Тож сьогодні ми знову вдячні за те, що Ісус врятував нас, попри зло в нас. «♪Я хочу відпочити під тінню Хреста♪» Наші серця спочивають у тіні відкуплення Христа. Але якщо ми залишимо цю тінь і подивимося на себе, ми ніколи не зможемо спочити.
 
 

Бог дав нам праведність віри перед Законом

 
Що раніше: віра чи Закон?
Віра
 
Апостол Павло сказав, що Бог спочатку дав нам праведність віри. Праведність віри була на першому місці. Він дав його Адам та Єва, Авеля, потім Сиф та Енох... аж до Ной..., потім Авраама, потім Ісака, Яків та його дванадцяти синам. Навіть без Закону вони стали праведними перед Богом через віру в Його Слово. Вони отримали благословення і відпочинок через віру в Його Слово.
І минув час, і нащадки Якова жили в Єгипті як раби 400 років через Йосипа. Тоді Бог вивів їх через Мойсея в ханаанську землю. Однак за 400 років рабства вони забули праведність віри.
Тому Бог дозволив їм перетнути Червоне море завдяки Своєму чуду і повів їх у пустелю. Коли вони досягли пустеля Сін, Він дав їм Закон на горі Синай. Він дав їм десять заповідей, які містять 613 детальних статей Закону. «Я Господь, Бог твій, Бог Авраама, Бог Ісака, Бог Якова. Нехай Мойсей підійметься на гору Синай, і я дам тобі закон». Бог дав Ізраїлю Закон.
Він дав їм Закон, щоб вони «Пізнається гріх» (До римлян 3:20). Це було для того, щоб дати їм зрозуміти, що Йому подобається, а що не подобається, і показати Свою праведність і святість.
Весь народ Ізраїлю, який 400 років був у рабстві в Єгипті, перетнув Червоне море. Вони ніколи не зустрічали Бога Авраама, Бога Ісака, Бога Якова. Вони не знали Його.
І поки вони жили як раби ці 400 років, вони забули праведність Бога. На той час у них не було лідера. Яків і Йосип були їхніми лідерами, але вони померли. Здається, Йосип не зміг передати віру своїм синам, Манассії та Єфрему.
Тому їм потрібно було знову знайти свого Бога і зустрітися з Ним, тому що вони забули Божу праведність. Тому Бог спочатку дав їм праведність віри, а потім дав їм Закон після того, як вони забули віру. Він дав їм Закон, щоб повернути їх до Нього.
Щоб врятувати Ізраїль, зробити його Своїм народом, народом Авраама, Він сказав їм бути обрізаними.
Його метою, покликавши їх, було, по-перше, повідомити їм, що Бог є, встановивши Закон, а по-друге, повідомити їм що вони були грішниками перед Ним. Він хотів, щоб вони постали перед Ним і стали Його людьми, бувши викупленими через жертву викуплення, яку дав їм Бог. І Він зробив їх Своїм народом.
Ізраїльський народ був викуплений через Закон (систему жертвоприношень) через віру в Месію, який мав прийти. Але система жертвоприношень також зникла з часом. Подивимося, коли це було.
У Євангелії від Луки 10:25 «І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи». Законник був фарисеєм. Фарисеї були консервативними людьми, які намагалися жити згідно з Його Словом. Це були люди, які намагалися спочатку захистити країну, а потім жити за Його Законом. А ще були зелоти, які були дуже імпульсивні й схильні вдаватися до демонстрацій, щоб досягти свого бачення.
 
Кого Ісус хотів зустріти?
Грішники без пастиря
 
Такі люди є й сьогодні. Вони очолюють громадські рухи з гаслами на зразок «Врятуйте пригноблений народ країни». Вони вірять, що Ісус прийшов, щоб врятувати бідних і пригноблених. Отже, вони вивчають теологію в духовних семінаріях, беруть участь у політиці та намагаються «доставити знедолених» у кожній сфері суспільства.
Це ті, хто наполягає: «Давайте всі жити за святим і милосердним Законом, жити згідно з Законом, за Його словами». Але вони не усвідомлюють справжнього значення Закону. Вони намагаються жити за буквою Закону, але не визнають божественного одкровення Закону.
Тож можна сказати, що пророка, слуги Божого, не було близько 400 років до Різдва Христового. Таким чином, вони стали отарою овець без пастиря. 
У них не було ні Закону, ні лідера. Бог не відкривав Себе через лицемірних релігійних лідерів того часу. Країна стала колонією Римської імперії. Тому Ісус сказав ізраїльтянам, які пішли за Ним у пустелю, що Він не відпустить їх голодними. Він пожалів отару без пастуха. Багато було тих, хто страждав у той час. 
По суті, саме законники та інші особи, які займали такі посади, були тими, хто володів правами; фарисеї походили з роду Ізраїлю, з юдаїзму. Вони були дуже горді.
І цей законник запитав Ісуса в Луки 10:25: «що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Законнику здавалося, що кращого за нього серед ізраїльського народу немає. Тож цей законник (той, хто не був викуплений) кинув Йому виклик, кажучи: «що робити мені, щоб вічне життя осягнути?».
Цей адвокат – лише відображення нас самих. Він запитав Ісуса: «Що мені робити, щоб успадкувати вічне життя?». Ісус сказав йому: «Що в Законі написано, як ти читаєш?»
А він відповів і сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе».
Ісус сказав йому: «Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити».
Він кинув виклик Ісусу, не знаючи, що він злий, грудка гріха, яка ніколи не може творити добро. Тоді Ісус запитав його: «Що в Законі написано, як ти читаєш?»
 
Як ви читаєте Закон?
Ми грішники, які ніколи не можуть дотримуватися Закону.
 
«Він же йому відказав: Що в Законі написано, як ти читаєш? А той відповів і сказав: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе. Він же йому відказав: Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити.» (Луки 10:26-28).
«Як ви це читаєте?» Це означає, як ви знаєте і розумієте Закон.
Як і багато людей сьогодні, цей законник також думав, що Бог дав йому Закон, щоб він його дотримувався. Тож він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе».
Закон був бездоганний. Він дав нам досконалий Закон. Він сказав нам любити Господа всім серцем своїм і всією душею своєю, всією силою і розумом своїм і любити ближнього свого, як самого себе. Це правильно для нас любити нашого Бога всім нашим серцем і нашою силою, але це було святе слово, яке ніколи не можна було дотримати.
«Як ви це читаєте?» означає, що Закон правильний і правильний, але як ви це розумієте? Законник думав, що Бог дав йому послухатися. Але закон Божий був даний для того, щоб ми могли знати свої недоліки й повністю викривати свої беззаконня. Це викриває наші гріхи: «Ти згрішив. Ти вбив, коли я сказав тобі не вбивати. Чому ти не послухався Мене?»
Закон викриває гріхи в серцях людей. Припустімо, дорогою сюди я побачив у полі стиглі кавуни. Бог попередив мене Законом: «Не збирай цих кавунів, щоб їсти. Мені буде соромно, якщо ти це зробиш». «Так, отче». «Поле належить містеру такому-то, тому ви ніколи не повинні їх вибирати». «Так, отче».
У момент, коли ми чуємо від Закону, що ми ніколи не повинні збирати їх, ми відчуваємо сильне бажання зірвати ці кавуни. Якщо ми натискаємо пружину вниз, вона схильна штовхати нас у відповідь вгору. Гріхи людей саме такі.
Бог сказав нам ніколи не робити зла. Бог може сказати це, тому що Він святий, тому що Він повний, тому що Він має здатність це робити. З іншого боку, ми «ніколи» не можемо не грішити і «ніколи» не можемо робити добро. У наших серцях «ніколи» немає добра. У Законі написано, що цього «ніколи» не робити (визначено словом «ніколи»). Чому? Тому що в серцях людей є пожадливість. Ми діємо за своєю хіттю. Ми чинимо перелюб, тому що маємо перелюб у наших серцях.
Ми повинні уважно читати Біблію. Коли я вперше повірив в Ісуса, я вірив згідно зі Словом. Я прочитав, що Ісус помер на хресті за мене, і не міг стримати сліз. Я був такою злою людиною, і Він помер на хресті за мене. Моє серце так боліло, що я повірив у Нього. Тоді я подумав: «Якби я хотів повірити, я б повірив згідно зі Словом».
Коли я читав Вихід 20, там було сказано: «Хай не буде тобі інших богів передо Мною!». Я молився в покаянні згідно з цим словом. Я шукав у своїй пам’яті, щоб з’ясувати, чи мав я коли-небудь інших богів перед Ним, чи називав Його ім’я даремно, чи я коли-небудь схилявся перед іншими богами. Я зрозумів, що багато разів вклонявся іншим богам під час ритуалів на честь своїх предків. Я вчинив гріх, маючи інших богів.
Тому я молився в покаянні: «Господи, я поклонявся ідолам. Мене за це треба судити. Будь ласка, прости мої гріхи. Я ніколи цього не зроблю знову». Тому було вирішено один гріх.
Тоді я спробував подумати, чи я коли-небудь називав Його ім’я марно. Тоді я згадав, що коли тільки почав вірити в Бога, я курив. Мої друзі казали мені, «Хіба ти не соромиш Бога, курячи? Як християнин може курити?»
Чи не марно я кликав Його ім’я? Отже, я знову помолився, «Господи, я даремно викликав Твоє ім’я. Будь ласка, прости мені. Я кину курити.» Так я спробував кинути курити, але продовжував час від часу запалювати цілий рік. Було дуже важко, майже неможливо кинути палити. Але нарешті мені вдалося повністю кинути палити. Я відчув, що ще один гріх був усунений.
Наступним було «Пам’ятай день суботній, щоб святити його». Це означало не робити інші речі в неділю, не займатися бізнесом, не заробляти гроші. Тож я це теж припинив. 
Потім було «Шануй свого батька та матір свою». Я шанував їх, коли був далеко, але вони були джерелом душевного болю, коли я був поруч. «Боже мій, я згрішив перед Богом. Будь ласка, прости мене, Господи». Я молився в покаянні.
Але я більше не міг шанувати своїх батьків, бо вони обоє вже померли. Що я міг зробити? «Господи, будь ласка, прости цього нікчемного грішника. Ти помер на Хресті за мене». Як же я був вдячний!
Таким чином я думав, що впорався зі своїми гріхами один за одним. Були інші закони, наприклад, не вбивати, не перелюбити, не жадати... Я зрозумів, що не дотримався жодного. Я молився всю ніч. Але знаєте, молитися в покаянні неприємно. Поговорім про це.
Коли я думав про розп’яття Ісуса, я міг співчувати, наскільки це було боляче. І Він помер за нас, хто не міг жити згідно з Його словами. Я проплакала всю ніч, думаючи, як Він любить мене і дякує Йому за справжнє задоволення.
Мій перший рік відвідування церкви був загалом досить легким, але наступні кілька років або близько того стали дуже важкими, тому що я робив це дуже часто, тому що я робив це дуже часто, мені довелося набагато більше думати, щоб сльози текли.
Коли сліз ще не було, я часто ходила молитися в гори і постила 3 дні. Потім сльози повернулися. Я був просочений сльозами, повернувся до суспільства і плакав у церкві.
Люди навколо мене казали: «Ти став набагато святішим завдяки своїм молитвам у горах». Але сльози неминуче знову висохли. На третьому курсі стало по-справжньому важко. Я думав про те, що погано заподіяв своїм друзям і спів християнам, і знову плакав. Через 4 роки сльози знову висохли. В моїх очах були слізні залози, але вони більше не працювали.
Через 5 років я не міг плакати, як би я не намагався. Після ще кількох років цього я відчув огиду до себе і знову звернувся до Біблії.
 
 

Закон Дан для пізнання гріха 

 
Що ми повинні знати про Закон?
Ми ніколи не зможемо дотримуватися Закону.
 
У Римлян 3:20 ми читаємо: «Законом бо гріх пізнається». Я вважала це особистим посланням до апостола Павла і вірила тільки в ті слова, які вибрала сама. Але після того, як мої сльози висохли, я не могла продовжувати своє життя у вірі. 
Отже, я продовжував знову й знову грішити й зрозумів, що в моєму серці є гріх і що жити за Законом неможливо. Я не міг цього витримати. Але я не міг відкинути Закон, тому що вірив, що він даний для дотримання. Зрештою, я став законником подібним до тих про кого йдеться у Святому Письмі. Стало так важко жити у вірі. 
Тому, щоб врятуватися від труднощів, я молився і щиро шукав Господа. Згодом я зустріла Євангеліє води й Святого Духа через Слово, дізналася і повірила, що всі мої гріхи були відкуплені(Забрав Гріх).
Кожного разу, коли я бачив слова про те, що я безгрішний, це було схоже на свіжий вітерець, що віяв у моєму серці. Я мав стільки гріхів, що, читаючи Закон, я почав усвідомлювати ці гріхи. Я порушив усі десять заповідей у своєму серці. Гріх у серці також є гріхом, і я мимоволі став вірою в Закон.
Коли я дотримувався Закону, я був щасливий. Але коли я не міг дотримуватися Закону, я був нещасним, роздратованим і сумним. Згодом я змучився через це все. Якби мене з самого початку вчили: «Ні, ні. Закон має й інше значення. Він показує тобі, що ти є згустком гріха, що ти любиш гроші, протилежну стать, речі, на які приємно дивитися. У тебе є речі, які ти любиш більше, ніж Бога. Ти хочеш слідувати за речами світу. Закон даний вам не для того, щоб ви його виконували, а для того, щоб ви визнали себе грішником зі злом у серці». 
Якби мене тоді хтось навчив, я б не страждав 10 років. Таким чином, я жив під Законом 10 років, поки не прийшов до цього розуміння.
Четверта заповідь: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його». Це означає, що ми не повинні працювати в суботу. Це означає, що ми повинні ходити пішки, а не їхати, якщо ми їдемо на великі відстані. І я подумав, що я повинен пішки до місця, де я мав проповідувати, щоб бути почесним. Адже я збирався проповідувати Закон. Тому я подумав, що повинен практикувати те, що проповідую. Це було так важко, що я вже був готовий опустити руки. 
Як тут записано: «Як ви це читаєте?» Я не зрозумів цього питання і мучився 10 років. Законник теж це неправильно зрозумів. Він думав, що якщо буде виконувати Закон і жити обережно, то буде благословенний перед Богом.
Але Ісус сказав йому: «Як ви це читаєте?». Так, ви правильно відповіли; ви сприймаєте це так, як це написано. Спробуйте це дотримуватись. Ви будете жити, якщо ви це зробите, але помрете, якщо ви цього не зробите. Заплата за гріх — смерть. «Ти помреш, якщо цього не зробиш». (Протилежністю життя є смерть, чи не так?)
Але законник все одно не зрозумів. Цей законник — це ми, ти і я. Я вивчав теологію 10 років. Я спробував усе, прочитав усе і зробив усе: пост, ілюзії, говоріння іншими мовами... Я читав Біблію 10 років і сподівався досягти чогось. Але духовно я був сліпим. 
Ось чому грішник повинен зустріти когось, хто зможе переконати його побачити, що Спаситель — це наш Господь Ісус. Тоді він розуміє, що «Ага! Ми ніколи не зможемо дотримуватися Закону. Як би ми не старалися, ми лише йдемо до пекла, намагаючись. Але Ісус прийшов, щоб врятувати нас водою і Святим Духом! Алілуя!» Ми можемо бути викуплені водою і Святим Духом. Це благодать, дар Божий. Тож прославляємо Господа.
Мені пощастило вийти з відчайдушного шляху, але деякі витрачають все життя на марне вивчення богослов’я і так і не усвідомлюють правди до самої смерті. Деякі вірять десятиліттями або з покоління в покоління, але ніколи не народжуються знову.
Ми перестаємо бути грішниками, коли усвідомлюємо, що ніколи не зможемо дотримуватись Закону, тоді стоїмо перед Ісусом і слухаємо Євангеліє води й Святого Духа. Коли ми зустрічаємося з Ісусом, ми позбавляємося всіх судів і будь-якого прокляття. Ми найгірші грішники, але ми стаємо праведними, бо Він спас нас водою і кров’ю.
Ісус сказав нам, що ми ніколи не зможемо жити за Його волею. Він сказав це законнику, але той не зрозумів. Тому Ісус розповів йому історію, щоб допомогти йому зрозуміти.
 
Що робить людину падінням у житті віри?
Гріх
 
«Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його» (Луки 10:30). Ісус говорив йому, що всі страждали все життя, так само як цей чоловік був побитий злодіями й мало не помер.
Один чоловік спустився з Єрусалиму до Єрихону. Єрихон — це світський світ, а Єрусалим — місто релігії, місто віри, місто хвальків Закону. Це говорить нам про те, що якщо ми віримо в Христа лише як у свою релігію, ми не можемо не бути зруйнованими.
«Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його». Єрусалим був великим містом з великою кількістю населення. Там був первосвященник, безліч священиків, левітів і багато видатних релігійних людей. Було багато тих, хто добре знав Закон. Там вони намагалися жити згідно із Законом, але зрештою зазнали невдачі й попрямували до Єрихону. Вони продовжували падати у світ (Єрихон) і зустрічали злодіїв. 
Чоловік зустрів злодіїв по дорозі з Єрусалиму до Єрихону, і з нього зняли одяг. «що обдерли його з одягу» означає, що він втратив свою праведність. Нам неможливо жити за Законом. Апостол Павло сказав у Посланні до Римлян 7:19-20 «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені».
Я хотів би робити добро і жити згідно з Його словами. Але в «Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства(жадібність), лукавства, підступ, безстидства(блуд), завидющеє око, богозневага, гордощі, безум» (Марка 7:21-22).
Оскільки вони в наших серцях і постійно виходять назовні, ми робимо те, чого не хочемо робити, і не робимо те, що хочемо робити. Ми постійно повторюємо це зло в наших серцях. Що диявол повинен зробити, так це дати нам лише невеликий імпульс до гріха.
 
 
Гріхи в серці всього людства
 
Чи можемо ми жити за Законом?
Ні
 
У Марка 7 сказано: «Все, що входить ззовні в людину, не може її забруднити. Що з людини виходить, те людину опоганює».
Ісус говорить нам, що в серці людини є злі думки, перелюби, блуд, вбивства, крадіжки, зажерливість, злочестивість, обман, розпуста, лихе око, богохульство, гордість і глупота. Ми всі маємо вбивство в наших серцях.
Немає людини, яка б не вбивала. Матері кричать на своїх дітей: «Ні. Не роби цього. Я казав тобі не робити цього, чорт забирай. Я сказав, не роби цього». А потім: «Іди сюди. Я казав тобі й казав тобі не робити цього. Я вб’ю тебе за це». Це вбивство. Ви можете вбити своїх дітей своїми необдуманими словами.
Якщо ми виплеснемо на них увесь свій гнів, діти помруть. Ми вбили б їх перед Богом. Іноді ми самі себе лякаємо. «Боже мій! Чому я це зробив?», Ми дивимося на синці після того, як б’ємо своїх дітей, і думаємо, що ми, напевно, збожеволіли, якщо так робимо. Ми чинимо так, тому що в наших серцях є вбивство. 
Тож «Чого не хочу це чиню» означає, що ми робимо зло, тому що ми злі. І сатані так легко спокусити нас до гріха.
Скажімо, людина, яка не була викуплена, сидить у хатині 10 років, обличчям до стіни та медитує, як Сунг Чхоль, великий корейський чернець. Добре, поки він сидить обличчям до стіни, але хтось повинен принести їжу і винести бруд.
Тоді він повинен з кимось контактувати. Це не було б проблемою, якби це був чоловік, але припустимо, що це була красива жінка. Якщо він випадково побачить її, то все його сидіння буде марним. Він думає: «Я не повинен чинити перелюб, я маю його в своєму серці, але я повинен його позбутися. Я мушу витрусити його. Ні! Забирайся з моїх думок!»
Але його рішучість випаровується, щойно він її бачить. Після того, як жінка йде, він зазирає у своє серце. 5 років наполегливої праці — і все марно. 
Сатані так просто забрати праведність людини. Все Сатана має зробити це дати їм трохи поштовх. Коли людина бореться, не бувши викупленою, вона продовжує впадати в гріх. Ця людина сумлінно сплачує десятину щонеділі, постить 40 днів, 100 днів молиться на світанку..., але сатана спокушає їх хорошими речами в житті.
«Я хотів би дати тобі важливу посаду в компанії, але ти християнин і не можеш працювати в неділю, чи не так? Це така чудова посада. Можливо, ви могли б працювати 3 неділі й ходити до церкви лише раз на місяць. Тоді б ти користувався таким високим престижем і мав би велику, жирну зарплату. Як щодо цього?» Напевно, зі 100 зі 100 людей будуть куплені. 
Якщо це не спрацьовує, є ті, хто має слабкість до жінок. Коли сатана ставить перед ним жінку, він миттєво закохується і забуває Бога. Ось як праведність людини позбавляється.
Якщо ми намагаємося жити за Законом, все, що ми маємо в кінці, це рани гріха, біль і бідність; ми втрачаємо всю праведність. «Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його».
Це означає, що хоча ми намагатимемося залишитися в Єрусалимі, живучи за волею Святого Бога, ми будемо раз за разом спотикатися через власні слабкості, й будемо зруйновані.
І тоді ми будемо молитися в покаянні перед Богом. «Господи, я згрішив. Пробач мені, будь ласка, Я ніколи цього не зроблю знову. Обіцяю вам, що це дійсно буде востаннє. Я благаю і благаю пробачити мені хоч раз».
Але це ніколи не триває. Людина не може жити в цьому світі, не чинячи гріха. Можливо, їм вдасться уникнути цього кілька разів, але не згрішити знову буде неможливо. Отже, знову здійснюються гріхи. «Господи, будь ласка, прости мене». Якщо так триватиме, вони відійдуть від церкви (релігії). Вони віддаляються від Бога через свої гріхи й потрапляють у пекло. 
Подорож до Єрихону означає потрапляння у світський світ, наближення до світу і віддалення від Єрусалиму. Спочатку Єрусалим все ще ближчий. Але коли цикл гріха і покаяння повторюється, ми виявляємо, що стоїмо на вулицях Єрихону, глибоко занурені у світ.
 
Кого можна врятувати?
Той, хто кидає спроби самостійно
 
Кого зустрів цей чоловік на шляху до Єрихону? Він зустрів злодіїв. Той, хто навіть не живе в Законі, стає негожою собакою. Він п’є, і засинає де завгодно, пісяє де завгодно. Цей пес прокидається наступного дня і знову п’є. Негожий собака їв би своє лайно. Ось чому він собака. Він знає, що не повинен пити. Наступного ранку він кається, але знову п’є.
Це як той чоловік, який зустрів злодіїв дорогою до Єрихону. Він залишився позаду, поранений і майже мертвий. В його серці тільки гріх. Ось що таке людина.
Люди вірять в Ісуса і живуть за Законом в Єрусалимі, але залишаються лише з гріхом у своїх серцях. Все, що вони можуть показати у своєму релігійному житті, це рани від гріха. Ті, хто має гріх у серці, вкинуті в пекло. Вони це знають, але не знають, що робити. Хіба ми з тобою не були там? Так. Ми всі були однакові.
Законник, який неправильно зрозумів Закон Божий, буде боротися все своє життя, але закінчить у пеклі, поранений. Він — це ми, ти і я. 
Тільки Ісус може нас спасти. Навколо нас так багато розумних людей, і вони вічно вихваляються тим, що знають. Всі вони вдають, що живуть за Законом Божим. Вони не можуть бути чесними з собою. Вони не можуть прямо сказати, що правильно чи неправильно, але завжди схильні до догляду за зовнішнім виглядом, щоб виглядати вірними.
Серед них грішники на шляху до Єрихона, тих, кого побили злодії і ті, хто вже мертвий. Ми повинні знати, наскільки ми крихкі перед Богом.
Ми повинні визнати перед Ним: «Господи, я піду в пекло, якщо Ти не врятуєш мене. Будь ласка, врятуй мене. Я піду куди захочеш, чи то град, чи буря, якщо Ти дозволиш мені почути правдиве Євангеліє. Якщо Ти залишиш мене, я піду в пекло. Я благаю Тебе, врятуй мене».
Ті, хто знають, що вони прямують до пекла, ті, хто відмовляються від власних спроб і тримаються за Господа, це ті, кого можна врятувати. Ми ніколи не можемо врятуватися самостійно.
Ми повинні знати, що ми схожі на людину, яка потрапила до розбійників.
 
Ця проповідь також доступна у форматі електронної книги. Натисніть на обкладинку книги нижче.
Ми повинні спочатку знати про свої гріхи, щоб бути викупленими